Сьогодні все більш звичайною є ситуація, коли пари живуть разом без шлюбу роками, плануючи чи не плануючи весілля. І для них зрада має дещо інше значення.
Зраду сприймають як невірність тому, з ким зараз перебуваєш у зв’язку. Якщо ми зустрічаємось чи живемо разом – вірні одне одному. Однак якщо розійдемось і будемо з іншими, то зберігатимемо вірність їм.
І це проблема не тільки тих людей, які не пізнали Бога. Це дуже часто трапляється серед християн.
Немає рецепту, як зарадити у тому випадку, коли люди думають, що вірність їхнім почуттям – це виконання волі Божої. Якщо ти полишаєш сім’ю з дітьми і йдеш до когось за почуттями, то ти вірний своєму егоїзму. Якщо полишаєш монаше життя заради почуттів – ти вірний своєму егоїзму, а не голосу Божому.
Слід розуміти, що є речі, які не можуть бути відносними, якими можна керувати на свій манер. Обітниця шлюбу, целібату, богопокликаного життя – це дуже серйозний вибір. І кожен, хто його робить, має бути свідомим відповідальності.
Так ми вчимось дозволяти собі думати “відносно”. Почуття одне до одного – це прекрасно. Але закоханість дуже швидко може втрачати свою колосальну значимість у житті, як тільки трапляються певні проблеми. Бог, який стає свідком нашої любові – дає нам сил боротись з негараздами і тривати у любові.
Тому якщо ви думаєте, що шлюб – це річ формальна, яка обтяжує або непотрібна, то помиляєтесь. Шлюб – це єдність не лише двох осіб, але двох із Богом. І саме Бог робить усе, щоби незрілі і часто егоїстичні почуття обох ставали одним, відкривючи силу справжньої любові.
Автор: Тетяна Трачук
